• Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта

Дендропарк Шкуратівський

Печать

Путівник - довідник

Дендропарк Шкуратівський


парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва


Відповідальний за випуск: Ручкіна І. В., директор Білопільського Будинку дітей та юнацтва

Упорядники: Гаряча А. І., керівник дитячого лісництва Будинку дітей та юнацтва

Терентій Т. Д., завідуюча відділом Будинку дітей та юнацтва

Комп’ютерна верстка: Сапєгін А. П., керівник гуртка комп’ютерної верстки та дизайну

“Білопільський районний
Будинок дітей та юнацтва”
41800, Сумська обл.,
м. Білопілля,
вул. Петровського 10.
тел. (8–243) 9-22-01

Дендропарк “Шкуратівський” – справжня зелена перлина Сумщини. Парк місцевого значення, але підлягає статусу особливої охорони в Україні. Створений в 1967 році в селі Шкуратівка Білопільського району природолюбом-аматором, учителем біології місцевої школи Йосипом Хомичем Мухопадом. Парк порівняно молодий, та за неповних 40 років тут вирощена велика кількість саме голонасінних рослин. Парк-пам’ятка має велику цінність як місце акліматизації екзотичних дерев і кущів на Сумщині, тут проводиться дослідницька робота членами дитячого лісництва Білопільського районного Будинку дітей та юнацтва. Парк має пізнавальне, естетичне та екологічне значення.

Путівник містить найбільш повний опис Шкуратівського парку, видається вперше. Його із зацікавленістю прочитають учителі біології, студенти, лісівники, старшокласники, любителі природи. Екскурсія по дендрарію – це жива цікава розповідь про флору хвойних рослин інших країн світу.

Наукове редагування проведено доцентом кафедри біології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка Ковтун В.А. на громадських засадах.

Йосип Хомич Мухопад, лісівник-аматор


Чудова природа Сумщини – повноводні річки, шумливі ліси, родючі ниви, зелені луки – з давніх-давен приваблювали людей.

Є на Сумщині красиві і цінні природні об’єкти. Є знаменитий державний заповідник – Михайлівська цілина та відомий Тростянецький дендропарк, багато заказників ландшафтних, лісових, ботанічних, геологічних, гідрологічних, орнітологічних, ентомологічних.

Але не всі красиві місця на Сумщині зразу кидаються в очі. Білопільський район не такий уже й багатий на такі цінні природні об’єкти, а, можливо, про них мало хто і знає.

Є тут таке собі, здавалося б, звичайне село Шкуратівка, яких багато на Сумщині. Та є в цьому селі справжня зелена перлина – дендрарій, який справедливо в усій окрузі називають “Мухопадове диво”. Посаджений він людиною-трудівником, ентузіастом своєї справи, учителем місцевої школи, лісівником-аматором Йосипом Хомичем Мухопадом.

Вже майже 40 років велично шумлять і красуються тут своїми кронами хвойні дерева, зібрані з багатьох країн світу. Їх близько 50 видів, 13 родів.

Основні породи: сосна звичайна, ялина звичайна, є 6 видів модрини, ялівець звичайний, віргінський, козацький, скельний, 12 видів смереки, туя західна та інші.

З рідкісних хвойних тут ростуть ялина колюча голуба, сосна Банкса, сосна веймутова, дугласія голуба, ялина канадська, тсуга канадська, смерека європейська.

В невеликій кількості представлені види особливо рідкісні, яких немає в нашій місцевості, вони культивуються в Україні лише в деяких ботанічних садах. Тис ягідний, смерека Віча, сосна жовта, смерека Фразера, мікробіота, біота східна та інші за походженням з Північної Америки.

Є дуже рідкісні екзотичні рослини – гінкго, метасеквоя, тис далекосхідний.

Неоціненна заслуга Й.Х. Мухопада в тому, що він розповсюдив рідкісні хвойні в багатьох населених пунктах Білопільського району: Ворожба, Крижик, Кальченки, Воронівка, Ганнівка-Вирівська, місто Білопілля.

Невеликий за площею, всього 2,5 га, зате такий цінний дендрарій є на нашій Сумщині.

Маючи за плечима немалий вік та тяжкі життєві випробування, засновник дендрарію Й.Х. Мухопад майже щоденно приходить до своїх дерев – дає цінні поради своїм співробітникам, проводить цікаві екскурсії, ділиться досвідом вирощування хвойних дерев.

На базі дендрарію працює дитяче лісництво, проводиться практична робота з наукового дослідництва членами наукового товариства Білопільського районного Будинку дітей та юнацтва та студентами Сумського педагогічного університету.

Шкуратівському дендрарію присвячено чимало газетних статей, але запропонований довідник є найбільш повним його описом.

В ньому наводиться характеристика природних умов, історія посадження дендрарію та описана екскурсія до нього.

Довідник написаний живою цікавою мовою і читається з великим задоволенням. Він є сучасним та актуальним не тільки тим, що знайомить з великими цінностям природи, створений людиною-генієм, але й звертає увагу на охорону подібних зелених оазисів нашої рідної Сумщини.

І. В. Ручкіна –
директор Білопільського
районного Будинку
дітей та юнацтва.

ПРИРОДНІ УМОВИ

Багато на Сумщині чудових парків, створених в різні часи працею і розумом людей. Це і всесвітньо відомий “Тростянець”, парки та сквери в містах та селах області. Серед них особливе місце займає Шкуратівський дендрарій, закладений в 1967 році учителем біології місцевої школи лісівником-аматором Й.Х. Мухопадом, що є справжньою зеленою перлиною Сумщини.

Велика різновидність - близько 50 видів, 13 родів дерев хвойних зробили дендрарій відомим не тільки на Сумщині, але й за її межами.

Дендрарій Й.Х. Мухопада знаходиться в селі Шкуратівка Білопільського району, неподалік від районного центру міста Білопілля та вузлової залізничної станції Ворожба.

Рельєф – хвиляста рівнина, для якої характерні незначні підвищення та западини. Ця місцевість являється північним крилом Дніпровсько-Донецької височини на вододілі річки Сейму, яка відділяє Придеснянське плато від Лівобережного.

Придеснянське плато ділиться на три частини: Путивльське, Кролевецько-Глухівське та Ямпільське. Путивльське плато, на якому і знаходиться с. Шкуратівка, розміщене між долинами річок Сейму і Клевені. В напрямку до річки Сейм плато обривається круто і утворює правий її берег. До долини річки Клевень плато має пологу поверхню.

В південній частині Путивльського плато максимальні висоти досягають 224 м (північніше Путивля), а північній його частині до 218 м.

В басейні р. Вир (притоки Сейму) відчувається зниження поверхні в напрямку від Шкуратівки до Білопілля. А між Ганнівкою-Вирівською та Річками висота досягає 169-184 м, що значно нижче поверхні навколишньої частини плато. Звідси висновок: територія Шкуратівки знаходиться на незначному підвищенні, однак територія нашої місцевості розчленована слабо. Тут водойми річок, балок, ставків відзначаються незначною глибиною і мають широке, часто заболочене дно, з яким межують пологі схили. Яри зустрічаються порівняно рідко.

Клімат Сумщини поєднує в собі значну континентальність з відчутним впливом Атлантичного океану. Вітри тут бувають різноманітні як по напрямку, так і по силі. Взимку переважають вітри південних напрямків, навесні – південно-східних, влітку – південно-західних, а восени – південно-західні.

Пересічна температура повітря дорівнює +5,8°, зростаючи з півночі на південь. Найтепліший місяць липень з пересічною температурою +19°, найхолодніший – січень (-7,5°). Підвищення температури навесні та її спад восени відбувається плавно.

Середніми строками припинення заморозків навесні по більшості районів є третя декада квітня, а на півночі – перша п’ятиденка травня. Перші морози здебільшого спостерігаються на початку жовтня.

Річна кількість опадів коливається в межах 453-594 мм, зменшуючись з півночі на південь. Сніговий покрив з’являється приблизно в середині листопада, а в окремі роки, коли осінь буває коротка – значно раніше.

Інколи сніг випадає лише в другій декаді грудня. Максимальної висоти досягає він у лютому, в період найсильніших морозів. В цей час промерзання грунту буває найбільшим.

Характер зими несталий: холодні періоди до 20° змінюються короткочасними або тривалими відлигами від +2° до +4° і навіть від +5° до +6° та опадами у вигляді дощу, під впливом чого сніговий покрив часто сходить з полів.

В нас переважають дерново-підзолисті грунти. Поширені тут вилуговані малогумусні чорноземи..

Лісів у нашій місцевості відносно небагато, серед лісових масивів найбільше дібров. Друге місце належить суборам. На бори припадає всього лише 4,6 відсотків. Дуже бідні на лісову рослинність рівнинні вододільні простори Білопільщини. Тут під лісними масивами зайнято лише 2,5 – 4 відсотка земельних угідь.

Степова рослинність на території району має також незначне поширення. Трапляється вона де-не-де на схилах ярів та балок, на узліссях, вздовж доріг.

Різноманітна і водно-болотиста рослинність водойм: осока прибережна струнка та пухирчаста, півники болотяні, калюжниця болотяна, хвощ, лепеха звичайна та інші.

Білопільський район сільськогосподарський. Вирощують тут зернові культури, цукровий буряк.

Тваринний світ Сумщини дуже різноманітний. Зокрема, в Шкуратівському дендрарії є куниці, тхори, лисиці. Багато білок, які стали тут постійними мешканцями. Слід сказати, що в несприятливі роки, коли на хвойних деревах мало шишок, корму для них не вистачає і тоді ми їх підгодовуємо. Водяться зайці, летючі миші.

Дуже чисельним і різноголосим є в нас пташине царство. З приходом весни в шпаківнях поселяються шпаки. Багато синиць, мухоловок, повзиків, дятлів, дроздів та інших. Живуть тут сови. А весняними вечорами співають солов’ї. І здається тоді, що ці співаки зібралися сюди з усієї округи.

Тут можна зустріти золотисто-жовту іволгу, що нагадує про себе характерною піснею, і казкову ворону, яка може своїм глухим карканням сповіщати про наближення негоди, і красуню-сороку, і задерикувату сойку, здатну передати звуки будь-якої тварини.

МУХОПАДОВЕ ДИВО

Так в усій нашій окрузі називають Шкуратівський дендрарій, бо створення його нерозривно пов’язане з біографією його засновника Й.Х. Мухопада.

Народився він у 1914 році в с. Шкуратівка. Тут пройшло і його дитинство. Після школи закінчив педагогічний інститут, учителював в Путивльському районі, завідував там краєзнавчим музеєм. Його творчі плани і задуми перервала Велика Вітчизняна війна.

Були тяжкі життєві випробування: поранення, полон у концтаборах Польщі та Німеччини.

Все життя учителя Мухопада – справжній подвиг.

Коли Йосип Хомич повертався з фронту в свою рідну Шкуратівку, на своєму шляху скрізь бачив спалені міста і села, сплюндровану фашистами землю, а ще… могили, могили загиблих, що нагадували про тих, хто лежав у них. А в селі – спалені хати, від яких залишилися лише поодинокі димарі і десятки-сотні загиблих у полум’ї війни та закатованих у концтаборах односельців, своїх ровесників.

Ось коли виник у Йосипа Хомича задум, у пам’ять про кожного загиблого односельця, однополчанина посадити і виростити дерево, і не яке-небудь, а таке, щоб росло десятиліття, віки, нагадуючи живим про тих, хто вже ніколи не повернеться з вогняних доріг війни.

Спочатку він посадив вишневий та фруктовий сад біля школи, який зберігся до сьогодні. Та виношував неспокійний Йосип Хомич план закладки у селі хвойного дендрарію. Скільки книг довелося перечитати справжньому природолюбу, лісівнику-аматору, щоб вивчити біологічні особливості тих хвойних, які збирався посадити в дендрарії. Водночас вишукував адреси лісництв, ботанічних садів, просто таких же лісівників-аматорів, де б можна було роздобути саджанці чи насіння хвойних порід. Виявилося, що саджанці пересилати на далекі відстані не можна. А задум так хотілося здійснити. І довелося збирати насіння з усього світу, по насінині.

А як важко виростити дерево з насінини – знає тільки він, невтомний трудівник. Поступово його садиба перетворилась у своєрідний лісорозсадник, на якому плекав з насінин, одержаних з різних куточків колишнього СРСР теперішні хвойні деревця. Пропливали неспокійні дні та безсонні ночі. Не все завжди вдавалося, як бажалося: в морозні зими деякі деревця вимерзали, а спекотне літо не всі “сибіряки” полюбляли. А скільки шкідників хотіли б ласувати новими тендітними деревцями, ще безліч “рукатих злодіїв” забрідало сюди. Вони не задумуючись ламали вершечки, такі молоді та ніжні.

Болісно переносив все це вчорашній фронтовик-солдат.

Виростали, набиралися сил молоді деревця. А тим часом звернувся Йосип Хомич до сільради, правління місцевого колгоспу “Жовтнева революція”. І на запропонованому пустирі в центрі села при допомозі керівників колгоспу навесні 1967 року в ювілейний 50 рік Жовтневої революції під керівництвом Й.Х. Мухопада посадили першу тисячу дерев. Це були переважно сосни та ялини звичайні.

Дуже старанно доглядав тендітні деревця учитель Мухопад разом із своїми вихованцями-школярами. Грунт розпушували, поливали, оберігали від гусей та кіз. А ночами не міг заснути, сідав на велосипед та по кілька разів приїздив подивитися, чи не робить хтось шкоди.

Такою нелегкою працею дістався нащадкам чудо-дендрарій, відомий на всю округу.



ЕКСКУРСІЯ

Ознайомлення з рослинним світом парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва “Шкуратівський” починається від будинку церкви, де розміщений інформаційний щит.
Весь склад хвойних парку представлений родинами: гінгкові, таксодієві, соснові, тисові, кипарисові.
Ось якраз біля дверей церкви – виходець з сивої давнини – чарівне дерево гінкго. На території парку є ще сім дерев.
Гінкго (
Cingho biloba). Воно настільки унікальне, що в сучасному рослинному світі, мабуть, чи не єдине, що являє собою і рід, і вид, і родину. Викопним решткам рослин родини гінкгових ніяк не менше, як 300 мільйонів років.
У ті давні часи клімат став змінюватися. Папороті відступали в теплі зони, а лідерство захопили голонасінні рослини на чолі з гінкговими… Велика кількість викопних решток гінкгових дає змогу стверджувати, що саме вони були основною лісоутворюючою породою серед листопадних дерев помірної смуги всієї північної півкулі.
Та ось наближався льодяниковий період і гінкгові теж не могли вистояти, близько 80 мільйонів років тому зникли з лиця Землі. (Так, принаймні, гадали всі ботаніки Європи).
Незмірним було їхнє здивування, коли в 1730 році лікар голландського посольства в Японії Є. Кемпфер прислав на батьківщину насіння, а потім і зразки живих “викопних рослин”.
Це він дав їм назву “гінкго”, запозичивши її з жаргону японських торговців насінням дерева.


З давніх-давен гінкго вважали священним деревом, насаджували його навколо буддійських храмів, дбайливо охороняли. Таке шанування допомогло йому вижити.
Нині відома тільки одна адреса природного проживання гінкго по лісах разом з листяними та хвойними породами – це Східний Китай, гори Дянь Мушань у басейні річки Янцзи.
Гінкго - порода зимостійка, світлолюбива, відносно вимоглива до грунтових умов та вологи, довговічна, доживає до 2000 років. Дводомна, є чоловічі та жіночі рослини. У перекладі з японської мови гінкго означає “срібна абрикоса”.
Зовні плід оточений жовтою соковитою м’ясистою оболонкою, яка восени набуває гарного янтарного кольору , що, на превеликий жаль, має неприємний запах згірклого масла (це від наявності великої кількості масляної кислоти). Плоди дозрівають, масово опадають та наповнюють атмосферу таким смородом, що місцеві жителі намагаються якомога швидше закопати їх. А в середині неприємних плодів міститься велика біла кісточка з цінним насінням. В Японії та Китаї населення готує з нього делікатесну страву. А ще застосовують плоди гінкго в народній медицині. Деревина його піддатлива, легко обробляється, та вирощують його в основному як декоративну рослину. Воно стало мрією кожного ботанічного саду, парку.
В 1818 році з’явився гінкго в Росії в Нікітінському ботанічному саду (Ялта). Добре прижилося гінкго в Одесі, Києві, в Криму, а на Кавказі воно навіть плодоносить.
Подивіться, яке красиве гінкго в нас. Листки дволопатеві, світло-зелені влітку та яскраво-жовті восени з особливим жилкуванням, наче тонкі промінці розбігаються жилки віялом на всі боки. За словами видатного поета та мислителя Гете, листок гінкго нагадує два закоханих нерозлучних серця, які щільно пригорнулися одне до одного. В Німеччині, на батьківщині поета, його називають деревом Гете.

Найбільше в нашому парку представників родини соснових. Із 9 родів цієї родини найбільше народногосподарське значення мають:

Ялина (Picea)
Сосна (Pinus)
Смерека (Abies)
Псевдодсуга (Psendotsuga)

Рід ялина (Picea) включає 45 видів. В при-родних умовах в Україні росте тільки один вид – ялина звичайна (Piceaexcelsa). В умовах нашого села, тобто в нашому парку, росте аж 13 видів ялини: аянська, біла, Гле-на, європейська, колюча, корейська, сербська, сибір-ська, чорна, Енгельмана, Шренка.

Та все таки поми-луємося ось цією красу-нею. Це ялина звичайна (ліворуч церкви). В наших умовах вона витривала, належить до головних лісових порід. Деревина її використовується в будівництві, для виготовлення паперу, музичних інструментів. Із смоли отримують каніфоль та скипидар.

Високо ціниться ялина звичайна в декоративному садівництві, легко переносить стрижку (ось поруч ялинки підстрижені). На ній можна робити досліди - прививати інші види ялини. Уявіть собі, що ви зайшли в суцільний ялиновий ліс, де панує морок, ніким непорушний спокій, згадуються рядки видатного російського поета М.О. Нек-расова:

Темень тут вечная,

Тайна великая,

Солнце сюда не доносит лучей…


У таких могутніх, тіневитривалих дерев крони стеляться аж до землі, досягають вони висоти 40 метрів.
А тепер пропонуємо пройтися в глибину парку, головною алеєю. Тут ростуть дерева іншого роду.

Сосна Сосновського (гачкувата). Порівняно багато сосен в нашому парку – близько 15 видів. Це: звичайна, Банкса, Веймутова, гірська, жовта, жовта ореганська, скручена, Сосновського (гачкувата), чорна австрійська, кедрова європейська, кедрова корейська, кедрова сибірська, Палласа, Румелійська, Муррея.

Довго можуть жити сосни (до 1000 років – сосна сибірська кедрова).

Хвоїнки сосен зібрані в пучки по 2 або 5, можуть бути і 3 (в залежності від виду). Хвоя живе до 6 років і поступово періодично опадає, утворюючи лісову підстилку, яка і після опадання продовжує виділяти фітонциди.

Ось тут у глибині видніється найперша стара посадка парку. Тут переважає сосна звичайна (Pinus silvestvis).

Посаджені ці сосни в 1967 році. За свої неповні 40 років деякі з них “вибехкалися” такі, що не обхопити і стовбура. А зверніть увагу, як легко дихати тут. Це ж справжня кладова фітонцидів. З хвої виготовляють ліки: примочки, компреси, ліки від цинги, при запаленні бронхів, хвойні екстракти для ванни, лікувальні зубні пасти, мило, хлорофільно-каротинову пасту – цілющий бальзам, що прискорює загоєння ран.

Сосна на відміну від ялини звичайної – дерево світлолюбне. Крона розкривається аж високо вгорі, куди проникає сонячне світло. Сосна в нашій країні займає третину лісових площ.



Поруч з ялиною звичайною підстриженою росте ялина чорна (Piceamariaana). Природні умови зростання – Північна Америка. Висотадерева до 30 м. Хвоя синьо-зелена, росте повільно, смола її використовується для жування.
Поруч з ялиною звичайною підстриженою росте ялина чорна (
Piceamariaana). Природні умови зростання – Північна Америка. Висота дерева до 30 м. Хвоя синьо-зелена, росте повільно, смола її використовується для жування.
В сусідньому ряду поруч сосни чорної росте ялина колюча (
Piceapunngens). Походить зі скелястих гір Північної Америки. Високе дерево (до 45 м висотою). Крона густа, симетрична, конусовидна, стелиться до землі. З віком нижні віти відмирають, доживає до 600 років. Хвоя тверда, колюча, світло і сіро-зелена і навіть голуба.
В нашому парку вона росте з 1967 року з часу його заснування. Он вдали
-ні (біля старого гаража) такі колючі ялини посаджені куртиною (групою). Це – справжня краса.


По своїй декоративності, витривалості проти диму, копоті, пилу, вітровалу, снігу, а також засухо- і холодостійкості ця ялина не має собі рівних серед інших видів ялин. Її часто викорис-товують для озеленення міст і сіл. Такі ялини можна садити як поодиноко, так і алеями та куртинами.
А це – порівняно молода посадка. Це не ялини, а смереки (зовсім інший рід). Хвоя на відміну від ялинової плоска і розміщена в одній площині, знизу вона має світло-голубий або інший відтінок.
Ось смерека корейська (
Abiescoreana), декоративне дерево, росте висотою до 15 метрів. Найбільш яскрава хвоя знизу у смереки корейської та смереки Віча.
Кипарисовик горіхоплідний (
Chamacyparispisizera). Його хвоя схожа на хвою туї, але з кожного боку листка білі смужки – прожилки.
Дерево до 30 м висотою, з конусовидною кроною, утвореною розпростертими вітками. Поширений в Японії. Верхівка його зігнута, але стовбур рівний.

Смерека сибірська (
Abies sibirica).
Дерево заввишки 30 м з вузько конічною, майже колоновидною формою, недовговічна – до 80 років. Поширена в північно-східній європейській частині колишнього СРСР та Західному Сибіру. В своїх природних районах дуже поширена і використовується в будівництві та виробництві паперу канадського бальзаму, ліків, лаків.
Ялина аянська (
Picea jezoensis). Це дерево високе – до 50 м висотою, але у нас воно майже щорічно пошкоджується пізніми весняними заморозками. Поширена в Японії, на Курильських островах, Сахаліні, на берегах Охотського моря, на Далекому Сході. В нашому парку ялини аянські мають вік 20 років.

Поруч з куртиною ялини колючої – справжній красень – ялівець віргінський (Juniperusvirginiana). Інколи його називають олівцеве дерево, бо деревина використовується для виго-товлення олівців. Ялівець віргінський належить до родини кипарисових. В природі їх 70 видів. У нас є 4 види ялівця: ялівець звичайний, ялівець скельний, ялівець козацький та віргінський. Ось таке красиве дерево. На ньому ви бачите голубі шишки з сивою поволокою, в кожній з них – 1-2 насінини. Він походить з Північної Америки. В Україні його часто вирощують в ботанічних садах, парках, скверах. Рослина досить морозостійка, невимоглива до грунту, посухостійка.


А ось поруч і ялівець козацький (Juniperussaabina). Родом він із степової зони Євразії. В Україні в дикому стані зустрічається досить рідко. В степу, у Криму. Висо-тою 1-2 м. В культурі вирощують як декоративну рослину. Поводитися з нею треба обережно – хвоя отруйна, садівники користуються рукавицями. Рослина дводомна, шишки дрібні.


Туя велетенська (Thujapticaata). Походить з Північної Америки. В нас вона не досягла великих розмірів, бо пригнічується сосною звичайною, яка росте значно швидше. Цю рослину (насінням) надіслали нам із заповідного дендропарку “Тростянець”, що в Чернігівській області. Від туї західної її можна відрізнити по скупченню білих точок на нижньому боці листка. Це продихи. На своїй батьківщині вона досягає висоти 50-60 метрів. Довговічна, доживає до 700 років. Деревина легка й міцна. В Україні використовується як паркове дерево.
Туя західна (
Thuja occidentales).Дерево до 30 м висотою. Крона у нього пірамідальна. Дуже красиве в молодому віці, а з віком втрачає декоративність. Тіньовитривала. Походить із східної частини Північної Америки.

Ялина канадська, або біла (Piceacanadensis). В Північній Америці займає великі площі. А в Україні часто вирощують як декоративне дерево з голубим відтінком хвої, густою кроною та великою кількістю шишок. Невибаглива до грунту, зимостійка. Як декоративне дерево вирощується по всій території України.

А це рад модрини (Zarix). На відміну від інших хвойних, вона на зиму скидає хвою. Завдяки своїй міцній деревині дуже широко використовується в народному господарстві: в будівництві, виробництві меблів. Закопана в землю, стійка проти гниття. Знаходили колоди, які збереглися з часів Римської імперії (Румунія, Болгарія – колишня територія Риму).

Над дорогою ряд сосни гірської (Pinusmontaana). Трапляється в горах Карпатах, Судетах, Піренеях, Альпах. Може рости як окремим деревом, так і великим кущем з окремими стовбурами. Хвоя цупка, коротка, зігнута, росте повільно. Рослина витривала щодо впливу несприятливих умов. Господарське значення невелике, використовується як дрова та декоративна рослина.

Сосна кримська, або Палласа (PinusPallasiana). Названа за прізвищем великого вченого Палласа, німця, який у ХVІІІ ст. як географ і природодослідник працював в Росії. ЇЇ ще називають Кримською. Дерево швидко росте, утворює красиву крону. Деревина міцна, смолиста.

Сосна звичайна. Звертаємо увагу на густоту крони дерева, яке виросло на відкритому просторі. Навіть при невеликому затіненні нижнє гілля відмирає.

Перед медпунктом росте два дерева ялини колючої голубої (Piceapundens). Особливо красиво сприймається вона, коли дивитися на неї в сонячну погоду за сонцем.

За будинком медпункту - красивий кущ тису далекосхідного (Taxuscuspidata). Реліктова рослина, залишок флори давно минулого геологічного третинного періоду. Хвоя темно-зелена зверху та світло-зелена внизу. Дуже декоративний. Батьківщина його – Далекий Схід, Японія, Корея та Китай. Виростає до 15 метрів висотою. Дерево довговічне –до 200 років. Дерева особливо цінна, хвоя отруйна, для коней - смертельна. Насінина розміщена в ягоді зеленого кольору. Розмножується насінням, а також живцями. Перед висіванням насіння потребує стратифікації, але ми отримуємо саджанці з не стратифікованого насіння.

{mosimage}